Встановлення фальсифікації (підроблення) доказів та його наслідки

Печать
22 Дек 15
Автор: Степанов С.В.

Однією з підстав для перегляду справи за нововиявленими обставинами є фальсифікація (підроблення) доказів. Дослідженням окремих аспектів порушеної проблеми займалися Н.П. Ведищев, Г.Ф. Горський, П.С. Елькінд, Л.Д. Кокорев, В.В. Сверчков, проте ці розробки здійснювалися ще за радянських часів і не завжди відповідають сучасному стану розвитку вказаних відносин.

 

Данный текст был ранее опубликован. Реквизиты публикации: Степанов С.В. Встановлення фальсифікації (підроблення) доказів та його наслідки // Ринкова економіка: сучасна теорія і практика управління. – 2014. – Том 1 (Випуск 1/1). – С.178-182.

 

Тому метою даної статті є дослідження проблеми встановлення фальсифікації (підроблення) доказів у справі та використання даної обставини як нововиявленої для відновлення перегляду такої справи.

Дійсно, однією з підстав для перегляду за нововиявленими обставинами є фальсифікація (підроблення) доказів, що завжди є результатом умисних дій певних осіб, які намагаються спотворити, перекрутити справжні відомості про події чи факти з метою досягнення бажаних для них результатів.

Фальсифікація – дія, що виражається в умисному спотворенні, викривленні, перекрученні, підтасуванні або завідомо неправильному тлумаченні, висвітленні тих чи інших явищ, подій, фактів тощо [1, c. 1315]. Вона може виражатися в умисному штучному створенні предметів з метою надання їм ознак речових чи письмових доказів, умисному поданні в якості останніх таких предметів, які такими насправді не є, тощо. Часто фальсифікація виражається у допечатці тексту в договори та звітні документи, внесенні в документи даних, що не відповідають дійсності, заміні або видаленні аркушів у документах, підробці підпису на документах, а також фальсифікації судових актів, нібито прийнятих іншими судами для створення преюдиції або переваг у даному процесі (наприклад, сфальсифікована ухвала про застосування заходів до забезпечення позову або рішення про визнання банкрутом суб'єкта господарювання). Цими документами учасник процесу може вводити в оману не тільки суд, але й інших учасників, створюючи у них певне сприйняття обстановки та спонукаючи до відповідних дій.

Особливістю фальсифікації є те, що сам доказ (наприклад, речовий) позбавлений суб'єктивізму у сприйнятті інформації. Його суть полягає у єдності об’єкта матеріального світу та фактичних даних, джерелом яких цей доказ є [2, c. 186-187]. Тому фальсифікація пов'язана зі зміною первинного вигляду доказу або створення штучного доказу по справі.

О.М. Бойко під штучним створенням доказів або іншої фальсифікації розуміє підроблення документів, що є доказами у справі, підміну або знищення речових доказів [3, c. 782], тобто розглядає це поняття в досить вузькому розумінні.

Слід зауважити, що за аналізом норм чинного КК України суб'єктом злочину може бути тільки спеціальний суб'єкт – слідчий, прокурор або інша уповноважена на те особа [4, c. 1010]. Підроблення документів, внесення до офіційних документів завідомо неправдивих відомостей, що цілком підпадає під поняття фальсифікації, у статті 366 КК має назву «службове підроблення» та здійснюється лише службовою особою. Тому у випадку, коли фальсифікацію здійснював інший суб’єкт, кримінальної відповідальності не настає та відповідно вирок не виноситься. В такому випадку більш правильним було би вказати про неможливість підтвердження вироком суду такого підроблення.

Об’єктивна сторона злочину виражається в наступних формах: 1) внесення посадовою особою в офіціальні документи завідомо неправдивої інформації; 2) інша підробка документів; 3) складання завідомо неправдивих документів; 4) видача завідомо неправдивих документів [5, c. 802].

Суб’єктивна сторона злочину характеризується виною у формі прямого умислу, а відношення суб’єкту до наслідків злочину може бути як навмисним, так і необережним. Винний усвідомлює, що здійснювані ним діяння явно виходять за межі прав та повноважень, що надані йому законом або іншими нормативними актами, але бажає їх здійснити.

В юридичній літературі зазначається, що докази можуть фальсифікуватися і шляхом бездіяльності [6, c. 11]. Проте з цим важко погодитися. Фальсифікація доказів передбачає активну поведінку суб’єкта. Неповідомлення прокурором інформації про надання учасником процесу недостовірних доказів не фальсифікує їх – вони вже є такими. Якщо суддя здогадувався про фальсифікацію певних доказів, але не прийняв жодних заходів та виніс судове рішення на підставі такого доказу, то неправильно говорити, що суд сфальсифікував доказ. Він був наданий таким. Тому вважаємо, що фальсифікація доказів може виражатися лише в діях (активній поведінці).

Фальсифікація речових доказів завжди є результатом умисних дій певних осіб, які намагаються спотворити, перекрутити справжні відомості про події чи факти з метою досягнення бажаних для них результатів.

Прикладом вищевказаного може стати рішення господарського суду Дніпропетровської області від 06.05.09 року у справі № 20/345-06 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Ніка» до Товариства з обмеженою відповідальністю «АФ Славутич» про визнання договору недійсним та стягнення заборгованості. За первісним позовом судом була встановлена заборгованість відповідача ТОВ «АФ Славутич» перед позивачем ТОВ «Ніка» за накладною № 04/181 від 18.04.2005 року (договір купівлі-продажу №04/01 від 18.04.2005 року) та було стягнуто з ТОВ «АФ Славутич» на користь ТОВ «Ніка» 28392,56 грн. основного боргу та 7895 грн. 56 коп. – відсотки за користування товарним кредитом.

Рішення господарського суду від 21.11.2006 року не було оскаржено та набрало чинності. Проте 10.03.2009 року ТОВ «АФ «Славутич» звернулось з заявою про перегляд рішення за нововиявленими обставинами, посилаючись на постанову Петриківського районного суду Дніпропетровської області від 10.11.2008 року по кримінальній справі № 1-26/2008 року, в якій судом встановлено, що Шелест В.М. працювала директором ТОВ «АФ Славутич» та одночасно була директором ТОВ «Ніка». Здійснюючи свою діяльність на посаді двох директорів підприємств, вона уклала договір купівлі-продажу № 04/01 від 18.04.2005 року та навмисно перевищила ціну зерна в два рази.

При цьому в обґрунтування договору Шелест В.М. підписала накладну № 04/181 від 18.04.2005 року на відпуск зерна всього на суму 85720 грн., підписала накладну від імені засновника Жученко С.І. , підробивши його підпис та завіривши печаткою підприємства, а підроблені документи Шелест В.М. в кінці квітня 2005 року надала до оплати в бухгалтерію ТОВ АФ «Славутич». Дії Шелест В.М. кваліфіковані за частиною першою статті 366 КК України за ознаками службового підроблення, але справу постановою суду було припинено у зв’язку з закінченням строків давності притягнення до кримінальної відповідальності.

Безперечно, господарський суд прийняв правильне рішення, що обставини, які були встановлені постановою Петриківського районного суду Дніпропетровської області від 10.11.2008 року у справі № 1-26/2008, є нововиявленими [7].

Деякі спеціалісти кримінального права вважають, що фальсифікацію доказів, документів також слід вважати кваліфікуючою ознакою складу злочину за статтею 384 «Завідомо неправдиве показання» [5, c. 802].

Ґрунтуючись на цій позиції, деякі вчені пропонують замінити словосполучення «фальсифікація доказів» на «неправильність фактичних даних». Проте це досить широке поняття, що може включати і неправдивий переклад, і неправильність висновку експерта, тощо. З іншого боку, фактичні дані не можуть бути неправильними – вони факти об'єктивної дійсності. Однак докази, що відтворюють ці фактичні дані, можна спотворити та перекрутити.

Завідома неправдивість показань і висновків, підробка доказів є підставою відновлення справи в тому випадку, коли ці факти встановлені вироком, що набув законної сили, і винуваті особи засуджені [8, c. 46].

Проте за вказаних вище підстав виявляються випадки неможливості винесення вироку суду. Наприклад, помер підозрюваний, обвинувачений, що відповідно до ст.284 Кримінального процесуального кодексу України від 13.04.2012 р. є підставою для закриття кримінального провадження. У цьому випадку вирок суду про визнання особи винною навіть у випадку визнання нею своєї вини не буде прийнятий. А тому відновлення справи за нововиявленими обставинами не відбуватиметься. Проте це представляється невірним та суперечить основним засадам судочинства.

Томудеякі автори пропонують допустити визнання висновків слідчого нововиявленими обставинами [9, c. 40-41], що представляється вірним.

Вказану позицію підтримує і судова практика. Дійсно, у випадках, коли відносно особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння, провадження у кримінальній справі в силу закону не може бути закінчене постановленням вироку (за спливом строків давності, внаслідок акта амністії, помилування, недосягнення віку кримінальної відповідальності, у зв'язку зі смертю), на підтвердження наявності вказаних обставин суд може врахувати постанову слідчих органів по результатах розслідування, проведеного в порядку кримінального судочинства, якщо вона винесена у суворій відповідності з законом [10, п.6]).

В теорії процесу піднімається також проблемафальсифікації протоколів судових дій. Вказані протоколи є процесуальними носіями доказової інформації. З одного боку – це фактичні дані, що мають значення для розгляду справи, а з іншого – «допоміжні» докази, що містять відомості про факти, які мають значення для правильного вирішення справи.

Фальсифікація протоколів та інших документів може полягати у навмисному складанні документів або внесенні до цих документів даних, що повністю або частково не відповідають дійсності, у підробці документів шляхом зміни їх тексту (підчистка, витравлювання, змивання, дописування тощо) або ж шляхом зміни їх окремих фрагментів (переклеювання фотографій, проставляння відбитку підробленої печатки тощо). Спотворення протоколів судових дій може суттєво впливати на хід розгляду справи та спричиняти винесення неправосудного рішення. Тому доречно вважати цей факт нововиявленою обставиною.

На підставі зазначеного, пропонується сформулювати, що нововиявленими обставинами є «фальсифікація (підроблення) документів, речових доказів, протоколів судових дій та інших доказів, що спричинили винесення незаконного судового рішення».

Література:

1. Великий тлумачний словник сучасної української мови / За ред. В.Т. Бусел. – К.: Ірпень – ВИФ "Перун", 2003. – 1426 с.

2. Горский Г.Ф., Кокорев Л.Д., Элькинд П.С. Проблемы доказательств в советском уголовном процессе. / Г.Ф. Горский, Л.Д. Кокорев, П.С. Элькинд. – Воронеж: Изд-во Воронежского ун-та, 1978. – 304 с.

3. Научно-практический комментарий к уголовно-процессуальному кодексу Украины / Под ред. В.Т. Маляренко и В.Г. Гончаренко. – К., 2003. – 1012 с.

4. Кримінальний кодекс України: Науково-практичний коментар / Ю.В. Баулін, В.І. Борисов, С.Б. Гавриш та ін.; За заг. ред. В.В. Сташиса, В.Я. Тація. – К.: Концерн «Видавничий Дім «Ін Юре», 2003. – 1196 с.

5. Уголовный кодекс Украины. Комментарий / Под ред. Ю.А. Кармазина и Е.Л. Стрельцова.− Харьков: ООО «Одиссей», 2001.− 960 с.

6. Сверчков В. Фальсификация доказательств / В. Сверчков // Законность. – 2001. – № 11. – С. 11-13.

7. Рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 06.05.09 року у справі № 20/345-06 [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/3681880.

8. Ведищев Н.П. Возобновление производства по уголовному делу ввиду новых или вновь открывшихся обстоятельств. / Н.П. Ведищев // – М.: Юрлитинформ, 2003. – 256 с.

9. Ковтун Н.Н. Судебный контроль законности и обоснованности судебных решений в стадии возобновления уголовного судопроизводства ввиду новых и вновь открывшихся обстоятельств / Н.Н. Ковтун // Государство и право. – 2003. – № 7. – С. 40-41.

10. Про практику перегляду судами у зв'язку з нововиявленими обставинами рішень, ухвал і постанов у цивільних справах, що набрали законної сили: Постанова Пленума Верховного Суду України № 1 від 27.02.1981 p. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon1.rada.gov.ua.

купить аксессуары для ванной
как правильно подобрать объектив