Витрати, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи у господарському процесі України

Печать
08 Май 17
Автор: Богомол О.В.

Для роз’яснення питань, що виникають при вирішенні господарського спору і потребують спеціальних знань у галузі науки, техніки, мистецтва, ремесла, господарський суд призначає експертизу. Призначення і проведення судової експертизи пов’язане зі сплатою певної суми грошових коштів.

Господарське процесуальне законодавство чітко не визначає порядку сплати витрат, які пов’язані з проведенням судової експертизи. Це призводить до затягування господарського процесу, зокрема, непоодинокими є випадки, коли експертні установи відмовляються проводити експертизу чи надсилати до суду висновок експерта у зв’язку з попередньою неоплатою. Зазначені факти зумовлюють потребу у чіткій правовій регламентації порядку сплати цього виду витрат.

 

Данный текст ранее был опубликован. Реквизиты публикации: Богомол О.В. Витрати, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи у господарському процесі України // Вісник господарського судочинства. – 2010. – Вип. 6. – С. 156–163.

 

Актуальність дослідження обґрунтовується також відсутністю у теорії господарського процесуального права глибокого системного аналізу складу сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи.

Окремим аспектам визначення та сплати цього виду витрат приділяли увагу С.С. Богля, В.А. Дунін, А.А. Павлишин, В.Т. Томін, В.В. Піляєва, Н. Мещерякова, Г. Прохоров-Лукін, М.С. Шакарян.

Господарський процесуальний кодекс України не вирішує однозначно питання розміру грошових коштів, які підлягають сплаті за проведення судової експертизи. Не дає відповіді на це питання і Закон України «Про судову експертизу». Відповідно до ч. 4 ст. 15 вказаного Закону витрати на проведення судових експертиз науково-дослідними установами Міністерства юстиції України та судово-медичними і судово-психіатричними установами Міністерства охорони здоров’я у господарських спорах відшкодовуються у порядку, передбаченому чинним законодавством.

Вищий арбітражний суд України у роз’ясненні «Про деякі питання практики призначення судової експертизи» № 02-5/424 від 11.11.98 р. серед актів, якими слід керуватись при призначенні судової експертизи, визначає Інструкцію про порядок і розміри відшкодування витрат та виплати винагороди особам, що викликаються до органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури, суду або до органів, у провадженні яких перебувають справи про адміністративні правопорушення, та виплати державним науково-дослідним установам судової експертизи за виконання їх працівниками функцій експертів і спеціалістів, яка затверджена постановою Кабінету Міністрів України від 01.07.96 р. № 710 (надалі – Інструкція № 710). Поверхневий аналіз Інструкції № 710 дає підстави вважати, що вона була розроблена виключно для використання під час провадження кримінальних справ та справ про адміністративні правопорушення. Наприклад, затвердження Інструкції № 710 відбулося відповідно до ст. 92 КПК України та ст. 275 КУАП. Лише роз’ясненням Вищого арбітражного суду України було поширено дію Інструкції № 710 на господарське судочинство. Таким чином, у господарському процесуальному праві існує прогалина і відбувається субсидіарне застосування норм Інструкції № 710 при регулюванні відносин визначення грошових сум, які підлягають сплаті при проведенні судової експертизи.

Для кращого розуміння порядку визначення розміру сум, що можуть виникнути при проведенні судової експертизи, необхідно проаналізувати їхній склад. Одним із факторів, що впливає на визначення складу цієї суми, є суб’єкти судово-експертної діяльності. Частина 1 ст. 7 Закону України «Про судову експертизу» відносить до цих осіб: державні спеціалізовані установи; судових експертів, які не є працівниками державних спеціалізованих установ, та фахівців з відповідних галузей знань.

До складу сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, можна віднести наступні групи витрат:

1. вартість проведення судової експертизи. Так, проведення судових експертиз у господарських справах віднесено до переліку державних платних послуг, які надаються науково-дослідними інститутами судових експертиз Міністерства юстиції, який затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 7 серпня 1999 р. № 1432.

Аналіз правового матеріалу передбачає два різних підходи у визначенні вартості проведення судових експертиз державними спеціалізованими установами. Перший полягає у тому, що розмір витрат за проведення експертизи визначає господарський суд, який призначає експертизу в залежності від кваліфікації експерта, складності та обсягу виконаної роботи [1]. Подібну норму містить і Інструкція № 710, згідно п. 5 якої критеріями для визначення розміру оплати є кваліфікація експерта та складність завдання. Другий підхід полягає у тому, що розмір сум, що підлягають сплаті за проведення експертизи, та розподіл цих витрат має визначатись господарським судом з урахуванням ставок і окладів, встановлених експертною установою [2].

Вважаємо, що більш практичним є визначення розміру вартості експертизи з урахуванням обох підходів шляхом розрахунку нормативної вартості однієї експертогодини, як це визначено в Інструкції № 710, згідно якої вартість проведення судових експертиз визначається відповідно до нормативної вартості однієї експертогодини у науково-дослідних установах судової експертизи Мін’юсту в залежності від ступеня складності експертизи та є наступною:

-         експертиза проста – 31, 30 гривень;

-         експертиза середньої складності – 39, 10 гривень;

-         експертиза особливої складності – 47 гривень.

Кваліфікація ж судового експерта з певної спеціальності визначає лише наявність спеціальних знань у певній галузі і жодним чином не впливає на визначення розміру сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи.

М.С. Шакарян стверджує, що до сум, які підлягають виплаті за проведення експертизи, повинна бути включена вартість витрачених матеріалів, експлуатація обладнання, виїзду експерта до місця провадження експертизи, якщо це було викликано об’єктивною необхідністю [3, c. 110]. А.А. Павлишин зазначає, що до вартості експертизи включається собівартість проведеної роботи – заробітна плата, оплата відрядження, вартість матеріалів, накладні витрати, а також рентабельність у межах 25% собівартості [4, c. 35].

Дійсно для реалізації принципу самоокупності експертних установ та попередження доведення їх до скрутного фінансового становища необхідно сплачувати й ті витрати, яких зазнала експертна установа у зв’язку з проведенням експертного дослідження. Вказані витрати слід сплачувати після проведення експертного дослідження. Наприклад, експертна установа разом із висновком може направляти до господарського суду довідку-розрахунок, у якій окремими рядками визначалась би вартість витрачених матеріалів, вартість експлуатації обладнання, тощо.

Судові експерти, які не є працівниками державних спеціалізованих установ, інші фахівці з відповідних галузей знань відповідно до ч. 6 ст. 15 Закону України «Про судову експертизу» виконують ці роботи на договірних засадах.

2. винагорода судовим експертам. Згідно абз.2 п. 1, 2 Інструкції № 710 винагорода виплачується:

  1. особам, які не є працівниками підприємств, установ та організацій – за відрив від звичайних занять (сума винагороди визначається з урахуванням характеру занять у межах від 20 до 30 відсотків неоподатковуваного мінімуму доходів громадян за день).

Вважаємо, що вищезазначена норма сформульована не вдало, оскільки не зрозуміло, про яких суб’єктів судово-експертної діяльності йде мова. Як вбачається, під особами, які не є працівниками підприємств, установ та організацій слід розуміти фахівців у відповідних галузях знань. У Довіднику з підготовки матеріалів, що направляються на судову експертизу арбітражними судами, затвердженого Наказом Вищого арбітражного суду України, Міністерства юстиції України № 11/40/5 від 14.07.1998 р. зазначається, що суд може доручити проведення експертизи громадянам, які мають необхідні знання для дачі висновку з досліджуваних питань, але не мають кваліфікації судового експерта за разовими договорами, але оцінка компетентності фахівців у таких випадках повністю покладається на суд. У договорі повинно бути вказано строки виконання експертизи, розмір винагороди експерту та порядок її виплати [5].

  1. особам, які виконують функції експертів не у порядку службового завдання сума винагороди визначається залежно від їх кваліфікації та складності завдання у межах від 3 до 5 відсотків неоподатковуваного мінімуму доходів громадян за годину роботи. У разі проведення судової експертизи особливої складності розмір винагороди збільшується на 25 відсотків.

Дискусії щодо визначення кола осіб, які отримують винагороду за проведення судової експертизи не у порядку службового завдання, ведуться з часу прийняття Інструкції № 710 і дотепер, проте єдина точка зору серед науковців не сформувалася. Наприклад, В.Т. Томін і В.А. Дунін зазначають, що експертам винагорода виплачується лише у тих випадках, коли експертне дослідження проводять спеціалісти, що не працюють в експертній установі, а залучені до неї безпосередньо ухвалою суду [6, с. 41]. Схожу точку зору має і С.С. Богля, який зазначає, що проведення експертизи, дача висновків експертами державних експертних установ входить у коло їхніх службових обов’язків і вони за цю роботу одержують заробітну плату, тому їм і не виплачується винагорода [7, c. 101]. А.А. Павлишин під виконанням експертизи не в порядку службового завдання розуміє ті випадки, коли держава не фінансує їх проведення [4, c. 39].

Вищезазначені точки зору, безперечно, мають сенс, оскільки провадження судової експертизи у порядку службового завдання можливе лише у державних спеціалізованих установах експертами-працівниками. Однак науковці по-різному обґрунтовують сутність службового завдання, яке є визначальним при вирішенні питання про винагороду судового експерта. Вважаємо, що службовим завданням є доручення керівника експертної установи проводити експертизу одному або кільком експертам, які є працівниками вищезазначеної установи. Експерти-працівники цих установ не є суб’єктами судово-експертної діяльності у розумінні ст. 7 Закону України «Про судову експертизу», саме тому господарський суд доручає проведення експертизи конкретній установі. Некоректно сформульовані положення законодавства призводять до неправильного правозастосування, тому доцільно було б у Інструкції № 710 визначити, що право на винагороду мають судові експерти, які не є працівниками державних спеціалізованих установ і внесені до Реєстру атестованих судових експертів державних і підприємницьких структур та громадян.

Не менш актуальним є порядок визначення розміру винагороди судовим експертам. Заслуговує на увагу демократичний досвід законодавства Російської Федерації з цього питання. Так, В.В. Піляєва серед особливостей, які властиві арбітражному законодавству цієї держави називає визначення розміру винагороди експерта судом за погодженням з експертом і особами, які приймають участь у справі [8, c. 95]. Вважаємо, що розмір винагороди експерту повинен визначатися лише судом і тільки після надходження мотивованого висновку з поставлених питань до суду. Це буде не лише запорукою неупереженості судового експерта, а й надасть можливість визначати її в залежності від певних факторів: складності, об’єму завдання, необхідності проведення повторної експертизи.

3. компенсація витрат експертам у зв’язку з виконанням ними обов’язків, пов’язаних з провадженням судової експертизи. Згідно п. 1 Інструкції № 710 у разі, якщо виконання судовим експертом процесуальних функцій пов’язане з перебуванням за межами населеного пункту постійного проживання, відшкодовуються також такі витрати: вартість проїзду до місця виклику і назад, витрати, пов’язані з найманням житлового приміщення, добові.

Пункт 9 роз’яснення ВАС України «Про деякі питання практики застосування розділу УІ Господарського процесуального кодексу України» № 02-5/78 від 04.03.1998 р. конкретизує перелік витрат, які компенсуються у зв’язку з виконанням процесуальних обов’язків судовим експертом. Так, експертам, викликаним до господарського суду для дачі пояснень, відшкодовується вартість проїзду до місця виклику і назад залізничним, автомобільним, водним і повітряним транспортом; страхові платежі за державне страхування на транспорті; вартість попереднього продажу проїзних документів; проїзд автомобільним транспортом (крім таксі) до залізничної станції, аеропорту, якщо вони знаходяться за межею населеного пункту; найм житлового приміщення, а також добові у розмірах, встановлених законодавством про службові відрядження, та згідно з поданими документами, що підтверджують розмір цих витрат. Якщо проїзні документи не подано, відшкодовується мінімальна вартість проїзду між місцем проживання і місцем виклику.

Норми Інструкції № 710 передбачають наявність такої гарантії для судових експертів, як збереження середньої заробітної плати за весь час, затрачений експертом у зв’язку з явкою та викликом до суду.

У Господарському процесуальному кодексі України питанню визначення розміру сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, присвячено статтю 48, яка визначає, що витрати, які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, визначаються господарським судом. Проте на практиці такі витрати визначаються експертною установою. Ухвали господарських судів обмежуються наступними формулюваннями: «передплату послуг експерта по проведенню почеркознавчої експертизи покласти на позивача» (справа № 15/285/06) [9]; «витрати по експертизі покласти на відповідача» (справа № 5/90) [10]; «витрати, пов`язані з проведенням експертизи на даній стадії розгляду справи покласти на позивача» (№ 6/360-07) [11]. Господарські суди не визначають обґрунтованість виставлених експертними установами сум, що підлягають сплаті. Отже, ст. 48 ГПК України не відповідає практиці господарських судів. Дійсності відповідала б така норма: «витрати, які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, визначаються експертною установою, судовим експертом, що не є працівником експертних установ, або фахівцем у певній галузі».

Аналіз актів господарських судів свідчить про непоодинокі випадки сплати вартості за проведення судової експертизи двома кроками: перед проведенням експертизи та після її проведення. Експертні установи та судові експерти не завжди перед проведенням судової експертизи можуть визначити її вартість. У зв’язку з цим актуальним є визначення моменту сплати вартості проведення судової експертизи. У ГПК України це питання не врегульоване.

Згідно Інструкції про призначення та проведення судових експертиз та експертних досліджень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 8.10.1998 р. № 53/5, у випадку несплати вартості експертизи в порядку, передбаченому чинним законодавством, матеріали справи можуть бути повернуті органу (особі), який призначив експертизу, із зазначенням мотивованих причин неможливості її проведення [12]. Отже, сплата вартості судової експертизи повинна здійснюватися до її проведення.

Н. Мещерякова, Г. Прохоров-Лукін пропонують терміново переглянути диспозицію статті 49 ГПК України та вирішити питання щодо оплати експертиз наступним чином: кошти на оплату судової експертизи вносяться стороною, яка заявила клопотання про проведення експертизи, а якщо клопотання про проведення експертизи заявлено обома сторонами, то витрати на її оплату несуть обидві сторони порівну. При цьому слід розділити момент оплати вартості експертизи та момент вирішення питання щодо розподілу судових витрат у справі між сторонами [13, с. 1].

Аналіз вищезазначеної позиції звертає увагу на наявність в ній певних недоліків. По-перше, у запропонованій нормі не визначено, на який рахунок повинні вноситися кошти за проведене експертне дослідження. По-друге, упущене питання порядку визначення необхідної суми коштів. Вважаємо, що на момент оплати вартості експертизи повинен впливати результат експертизи – обґрунтований і повний висновок. Віднесення провадження експертиз до державних платних послуг означає не лише необхідність сплачувати її проведення, а й зобов’язує експертні установи надавати правосуддю якісні послуги. Під час розгляду господарської справи як у судді, так і у сторін можуть виникнути сумніви у правильності висновку експерта. Ця обставина може спричинити необхідність призначення повторної експертизи та сплати її вартості. Пропонуємо у разі призначення повторної експертизи сплачувати вартість первинної лише за відсутності протиріч між їх висновками. А отже, і кошти за проведення судової експертизи слід перераховувати по виконанні судовими експертами своїх обов’язків.

Е.Р. Россинська справедливо зазначає, що якщо експерт виконав дослідження у повному обсязі, але на поставлені питання не відповів з незалежних від нього причин, розмір його винагороди не може бути зменшений. Надання експертом у висновку відповідей на питання, які не були перед ним поставлені, не може бути підставою для збільшення йому судом розміру винагороди [14, с. 221].

Вважаємо, що господарські суди повинні приймати більш активну участь у визначенні вартості проведення судових експертиз, слідкувати, щоб суми, що виставляються експертними установами, не були завищені. Для цього потрібна беспосередня участь господарських судів у перерахуванні коштів судовим експертам чи експерним установам. Тому доцільно розділити момент сплати вартості експертизи учасниками господарського спору і момент сплати коштів експертній установі за проведення експертизи. З цього питання позитивним є досвід Російської Федерації. Відповідно до ст. 108, 109 Арбітражного процесуального кодексу Російської Федерації грошові суми, які підлягають виплаті експертам, вносяться на депозитний рахунок арбітражного суду особою, яка заявила відповідне клопотання у строк, визначений арбітражним судом. Якщо вказане клопотання заявлене обома сторонами, необхідні грошові суми вносяться сторонами на депозитний рахунок арбітражного суду в рівних частинах. Якщо у визначений арбітражним судом строк на депозитний рахунок арбітражного суду не були внесені грошові суми, що підлягають виплаті експертам, арбітражний суд має право відхилити клопотання про призначення експертизи, якщо справа може бути розглянута і рішення прийняте на підставі інших наданих сторонами доказів [15].

Оплата вартості експертного дослідження шляхом перерахування коштів з депозитного рахунку суду після виконання експертизи удосконалить господарський процес з огляду на наступне. У ч. 3 п. 12 роз’яснення ВАС України «Про деякі питання практики призначення судової експертизи» № 02-5/424 від 11.11.98 р. закріплено один з основних принципів господарського судочинства: тягар доведення у господарському процесі. Зокрема, у разі відмови чи ухилення заінтересованої сторони від оплати витрат, пов’язаних з проведенням судової експертизи, господарський суд розглядає справу на підставі наявних доказів. На практиці непоодинокими є випадки, коли експертна установа повертає матеріали справи до суду у зв’язку з неоплатою вартості експертизи зацікавленою стороною без проведення експертного дослідження. Вважаємо, що вищезазначена пропозиція сприятиме реалізації принципу тягаря доведення у повному обсязі і дозволить уникнути зайвого пересилання матеріалів справи. Більше того, держава зможе економити бюджетні кошти на таке пересилання.

Вищезазначені пропозиції потребують не лише внесення відповідних змін до законодавства, а й відкриття депозитних рахунків господарських судів, що на даний час не передбачено чинним законодавством.

Згідно п. 9 роз’яснення Вищого арбітражного суду України «Про деякі питання практики застосування розділу VІ Господарського процесуального кодексу України» № 02-5/78 від 04.03.1998 р. витрати, пов’язані з викликом до суду, відшкодовуються після виконанням експертами своїх обов’язків у розмірі, що визначається у рішенні господарського суду.

Таким чином, господарське процесуальне законодавство у частині визначення і сплати витрат за проведення судової експертизи потребує реформування та удосконалення.

За підсумками проведеного дослідження:

  1. Визначено складові суми, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, а саме: вартість судової експертизи, винагорода експерту; витрати, які компенсуються експертам у зв’язку з виконанням ними обов’язків, пов’язаних з провадженням судової експертизи.
  2. Пропонуємо доповнити Інструкцію № 710 наступним положенням: «право на винагороду мають судові експерти, які внесені до Державного реєстру атестованих судових експертів державних і підприємницьких структур та громадян, а також фахівці з відповідних галузей знань у разі доручення їм господарським судом проведення судової експертизи».
  3. Статтю 48 Господарського процесуального кодексу України у частині визначення і сплати сум, що підлягають сплаті за проведення експертизи пропонуємо викласти у такій редакції:

«1. Судовим експертам відшкодовуються витрати, пов’язані з явкою до господарського суду: вартість проїзду до місця виклику і назад, витрати, пов’язані з найманням житлового приміщення, добові.

2. Судові експерти, які не є працівниками державних спеціалізованих установ та внесені до Державного реєстру атестованих судових експертів державних і підприємницьких структур та громадян, а також фахівці з відповідних галузей знань, залучені господарським судом для проведення судової експертизи, отримують винагороду за роботу, виконану ними за дорученням господарського суду. Розмір винагороди визначається судом.

3. Кошти, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи визначаються судом. Сторона, яка заявила клопотання про проведення експертизи вносить кошти на депозитний рахунок господарського суду у строк, визначений господарським судом. У разі подання клопотання про проведення експертизи обома сторонами відповідні суми коштів порівну вносяться ними на депозитний рахунок господарського суду.

4. Якщо у визначений господарським судом строк грошові кошти не були внесені сторонами, господарський суд виносить ухвалу про відхилення клопотання про призначення експертизи і розглядає справу на підставі наявних доказів.

5. Грошові кошти, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, сплачуються після виконання експертами своїх обов’язків з депозитного рахунку господарського суду.

6. У разі призначення повторної експертизи, витрати, що підлягають сплаті за проведення первинної експертизи, сплачуються за відсутності протиріч між висновками».

Література:

  1. Довідник з підготовки матеріалів, що направляються на судову експертизу арбітражними судами: Наказ Вищого арбітражного суду України, Міністерства юстиції України № 11/40/5 від 14.07.1998 р. // Вісник Вищого арбітражного суду України. – 1998. - №4.
  2. Про деякі питання практики застосування розділу УІ Господарського процесуального кодексу України: Роз’яснення Вищого арбітражного суду України № 02-5/78 від 04.03.1998 р. // Вісник Вищого арбітражного суду України. – 1998. - №2.
  3. Арбитраж в СССР: Учеб. пособие / Под ред. М.С. Шакарян. – М.: Юрид. Лит, 1981. – 248 с.
  4. Павлишин А.А. Судові витрати у кримінальному процесі України.: Дис… канд. юрид. наук:12.00.09 / Львівський національний ун-т ім. Івана Франка. – Л., 2002.
  5. Довідник з підготовки матеріалів, що направляються на судову експертизу арбітражними судами: Наказ Вищого арбітражного суду України, Міністерства юстиції України № 11/40/5 від 14.07.1998 р. // Вісник Вищого арбітражного суду України. – 1998. - №4.
  6. Томин В.Т., Якупов Р.Х., Дунин В.А. Процессуальные документы, сроки и судебные издержки в уголовном судопроизводстве. – Омск, 1973. – 90 с.
  7. Богля С.С. Судові витрати в цивільному судочинстві: Дис… канд. юрид. наук: 12.00.03 / Національний ун-т внутрішніх справ. – Х., 2004. – 191 с.
  8. В.В. Пиляева. Краткий курс арбитражного процесуального права. – М.: Экономика, 2003. – 210 с.
  9. Ухвала господарського суду Миколаївської області про зупинення провадження у справі № 15/285/06 від 06.07.2006 р. // http://www.reyestr.court. gov.ua/Review/34451.
  10. Ухвала господарського суду Дніпропетровської області по справі № 5/90 від 31.08.2006 р. // http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/238783
  11. Ухвала господарського суду Київської області по справі № 6/360-07 від 24.09.2007 р. // http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/1000400
  12. Інструкція про призначення та проведення судових експертиз та експертних досліджень: затверджена Наказом Міністерства юстиції України 8.10.1998 р. № 53 /5 // Офіційний вісник України. – 1998. - № 46. – Ст. 1715.
  13. Мещерякова Н., Прохоров-Лукін Г. Чисто законне падіння // Юридична практика. Судовий випуск. - № 4. – 2006.
  14. Россинская Е.Р. Судебная экспертиза в гражданском, арбитражном, административном и уголовном процессе / Е.Р. Россинская. – 2-е изд., перераб. и доп. – М.: Норма, 2008. – 688 с.
  15. Арбитражный процессуальный кодекс Российской Федерации: Закон Российской Федерации от 24.06.2002 г. № 95-ФЗ // http://ntc.duma.gov.ru.

 

купить аксессуары для ванной
как правильно подобрать объектив