Правова експертиза у господарському процесі

Печать
13 Фев 16
Автор: Богомол О.В.

Ускладнення соціально-економічних відносин вплинуло на господарські відносини суб’єктів господарювання. Вирішення господарських спорів потребує від судді не лише наявності фундаментальних правових знань, а й обізнаності в особливостях правового регулювання здійснення того чи іншого виду господарської діяльності. Компенсувати відсутність таких знань може висновок експерта-правознавця. Тому в науці господарського процесуального права тривалий час ведуться дискусії щодо доцільності введення правової експертизи.

 

Данный текст ранее был опубликован. Реквизиты публикации: Богомол О.В. Правова експертиза у господарському процесі // Матеріали міжнародної науково-практичної конференції «Становлення, функціонування та розвиток правових систем сучасності: проблеми науки і практики», присвяченої 145-й річниці створення Одеського національного університету імені І.І. Мечникова (м. Одеса, 23 квітня 2010 р.)

 

Актуальність дослідження обґрунтовується пошуком створення найбільш сприятливих передумов для всебічного і об’єктивного розгляду справи, доказовим значенням висновку правової експертизи у господарському процесі.

Зазначеній проблематиці присвячено праці провідних вітчизняних науковців, серед яких варто відмітити дослідження А.Селіванова, Т.Степанової, В.Мамутова, Д.Липницького та ін.

Щодо можливості існування такого виду судової експертизи існують різні точки зору. Так, ВАСУ у п. 2 роз’яснення «Про деякі питання практики призначення судової експертизи» від 11.11.98 р. № 02-5/424 зазначає, що не може розглядатись як судова експертиза дане вченими тлумачення законодавчих актів, пов'язане з наявністю у цих актах неясностей, неузгодженостей, протиріч чи інших недоліків. Документ, виданий за результатами тлумачення вченими правової норми, доказового значення не має і посилатись на нього в обгрунтування рішення не можна. Аналогічну точку зору висловлював і М.К. Треушніков [1, с. 264]. В. Мамутов, Д. Ліпницький відстоюють ідею запровадження у судовому процесі правових, економіко-правових експертиз. Зокрема, вони визначають, що суддя має право попередньо порадитися з тих чи інших спеціальних правових чи економіко-правових питань з науковцями-експертами або іншими особами, які компетентні у відповідній галузі знань [2, с. 38].

Т.В. Степанова пропонує вирішити цю проблему шляхом введення до господарського процесу такого учасника як спеціаліст, а його висновки визнавати письмовими доказами [3, с. 343].

Пошук необхідної форми використання спеціальних знань з права у вигляді висновку судового експерта чи спеціаліста повинен визначатися значенням цього доказу при встановленні істини у справі. Вважаємо, що висновок судової правової експертизи матиме більше значення у порівнянні з письмовим доказом спеціаліста наукової установи, оскільки, по-перше, міститиме докладний опис проведених досліджень, зроблені в результаті їх висновки і обґрунтовані відповіді на поставлені господарським судом питання; по-друге, господарський суд у разі його відхилення зобов’язаний буде мотивувати про причини у рішенні.

Для надання правовій експертизі статусу судової необхідно створити умови, за яких була б дотримана процесуальна форма її призначення. Т.В.Степанова у зв’язку з вирішенням цього питання висвітлює ряд проблем. Перша полягає у складності визначення критерію вибору експерта в даній сфері, оскільки вчений ступінь або посада не дає підстави для висновку про достатній рівень знань з конкретного питання [3, с. 343]. А.Селіванов зазначає, що необхідно доповнити перелік спеціальностей щодо кваліфікації експертів галуззю «Правознавство» [4, с. 22]. Пропозиція А.Селіванова безперечно має сенс, особливо для тих суб’єктів судово-експертної діяльності, які займатимуться нею на підприємницьких засадах. Доцільно кваліфікувати судових експертів з права за спеціалізацією або з галузі права або з окремого правового інституту.

Вважаємо, що у твердженнях вищезазначених науковців розкривається актуальна проблема визначення кола суб’єктів судово-експертної діяльності.

Враховуючи, що експертні дослідження у галузі права мають доктри-нальний характер, пропонуємо розширити перелік суб’єктів, визначений у ст. 7 Закону України «Про судову експертизу», науковими організаціями академій наук України, заснованих на державній власності, вищими навчальними заклади, атестованими Міністерством освіти України, провідними науково-технічними установами галузевих міністерств та інших центральних органів виконавчої влади. Значення останніх при провадженні судових експертиз у господарському процесі неодноразово підкреслювалося В. Мамутовим, Д. Ліпницьким, А. Селівановим [2, с. 39 ; 5, с. 89].

Наукові установи можуть затвердити переліки експертів в залежності від вченого ступеню, наявності певних навичок у відповідній галузі права, зокрема, досвіду практичної роботи тощо. У разі виникнення потреби суддя звертається до наукової установи з запитом про проведення такої експертизи. Керівник установи згідно з Інструкцією про призначення та проведення судових експертиз, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 8 жовтня 1998р. №53/5, може безпосередньо призначити експерта. Якщо в установі не проводяться певні види експертиз або відсутні фахівці з певної галузі спеціальних знань, керівник повідомляє про це орган (особу), що призначив експертизу, та повертає матеріали справи без виконання (п. 4.1 Інструкції).

Інша проблема полягає у неприйнятності застосування кримінальної відповідальності у цьому випадку, оскільки дослідник надає свою позицію, а не висновок у власному значенні цього слова [3, с. 343]. Норми кримінального законодавства передбачають відповідальність у разі надання завідомо неправдивого висновку експерта чи відмови експерта без поважних причин від виконання покладених на нього обов’язків. У науковій літературі справедливо зазначається, що якщо експерт добросовісно помиляється відносно достовірності відомостей, які повідомляються ним, у цих діях відсутній склад злочину [6, c. 802]. Вважаємо, що умова про попередження судового експерта з права про кримінальну відповідальність є запорукою його неупередженості, а також невід’ємною складовою законності висновку експерта як доказу.

Врахування наукових юридичних знань і практичного досвіду судових експертів з права сприятиме правильному застосуванню господарського законодавства у судах. Серед переваг запровадження судової правової експертизи – можливість відшкодування учасникам судового процесу коштів, які вони витрачають для отримання такого доказу, а також залучення додаткових грошових коштів до наукових установ.

Згідно правил розподілу судових витрат, які визначені у ст. 49 ГПК України, витрати за проведення такої експертизи будуть покладатися при задоволенні позову – на відповідача, при відмові – на позивача, при частковому задоволенні – на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Актуальним залишається питання визначення вартості провадження судової правової експертизи науковими установами. Пропонуємо розраховувати вартість цього виду експертизи в залежності від складності завдання, об’єму виконаної роботи з урахуванням ставок і окладів, встановлених науковою установою. Можливим є визначення вартості судової експертизи в індивідуальному порядку в залежності від обставин справи шляхом виставлення рахунку.

Отже, застосування інституту правової експертизи у господарському процесі буде корисним не лише для суддів, а й надасть можливість суб’єктам господарювання оперувати більш значимим доказом у захисті своїх прав та охоронюваних законом інтересів. Не зважаючи на те, що на законодавчому рівні не заборонено здійснення правової експерти, її впровадження потребує вирішення низки питань. Закріплення у нормативно-правових актах права наукових установ здійснювати судову правову експертизу та визначення вартості цих експертних досліджень дозволить вже в найближчому часі ефективно використовувати висновки судових експертів-правознавців у господарському процесі.

Література:

  1. Треушников М.К. Судебные доказательства. Монография. – М.: Юридическое бюро «Городец», 1997. – 318 с.
  2. Мамутов В., Липницкий Д. Исправить положение с экспертизой в арбитражных судах // Предпринимательство, хозяйство и право. – 1999. – №6.
  3. Степанова Т.В. Ще раз про правову експертизу // Вісник господарського судочинства. – 2004. – № 1. – С. 342.
  4. Селіванов А. Проблеми запровадження в судовому процесі правової експертизи як умови досягнення об’єктивного і обґрунтованого судового рішення // Підприємництво, господарство і право. – 2002. – №7. – С. 22-23.
  5. Джумагельдієва Г.Д. Хто може бути судовим експертом? // Вісник господарського судочинства. – 2007. – №4.
  6. Уголовный кодекс Украины. Комментарий: Под ред. Ю.А. Кармазина и Е.Л. Стрельцова. Издание второе. – Х.: ООО «Одиссей», 2002. – 960 с.
купить аксессуары для ванной
как правильно подобрать объектив